РОЗВИТОК ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ ЯК ПРИКЛАДНОЇ МЕДИЧНОЇ НАУКИ


     Формування патологічної анатомії, як прикладної (клінічної) медичної науки пов’язане із розвитком анатомії позаяк опис будови органів при поодиноких розтинах тіла злочинців був першим джерелом патологоанатомічних спостережень. Проте протягом усієї епохи Середньовіччя кількість розтинів померлих від хвороб була досить обмеженою, що гальмувало перехід медичних знань від схоластичних до практичних. Так англійський лікар і природознавець Вільям Гарвей, William Garway, (1578-1657) зазначав, що дослідження одного тіла людини, яка померла від хвороби, більш важливе для розвитку медицини, ніж розтин десяти трупів повішаних людей. А Парацельс, справжнє ім’я Philippus Aureolus Theophrastus Bombast von Hohenheim (1493-1541), заперечуючи схоластичний підхід до трактування хвороб, стверджував: «Першим учителем в медицині є тіло та матерія природи. Вони навчають та показують: по них можна вивчати, у них навчатися, але навчатися у самого себе ти не можеш, тому що твоя власна фантазія є тільки викривленням істини… Не із умоглядних теорій повинна виникати практична медицина, а із практики повинна виходити теорія. Читання книг ще нікого не зробила лікарем, його створює практика і тільки вона. Адже одно лиш читання – це лавочка і віночок практики. Твоїми викладачами мають бути очі досліду».

  
Гарвей                      Парацельс

    Вперше значення патологічної анатомії у формуванні клінічного мислення лікаря обґрунтував італійський патологоанатом Джовані Батиста Морганьї, Giovanni-Battista Morgagni; (1682-1771).


    Він зазначав, що якщо дані автопсії не співставляти із клінічними проявами хвороби, це даремно проведений розтин тіла. Ним описано морфологічні ознаки сифілітичного ураження шкіри, кісток, печінки, головного мозку, цирозу печінки і жовтої дистрофії печінки, гепатизації легені, туберкульозу легень, структурні прояви пошкодження серця і ендокарду при грудній жабі, головного мозку при апоплексії внаслідок ураження судин. Охарактеризував епілептичні напади, що зумовлені порушенням серцевого ритму, відмінності тромбу від посмертного згустку тощо. Його внесок в морфологічну науку влучно охарактеризував італієць Пуччиноті «Якщо іменем Морганьї назвати всі описані зміни в окремих органах, то більшу третину людського тіла необхідно було б назвати його іменем» Завдяки працям Морганьї та викладеній у тритомному виданні «Керівництво патологічної анатомії» («Handbuch der speciellen pathologi-schen Anatomie». 18420-1846) систематизації, біля 30 000 спостережень автопсій проведених особисто австрійським патологом Карлом Рокитанським (Rokitansky, Karl, 1804-1878) патологічна анатомія стала самостійною наукою. Основною причиною хворобливих змін Рокітанський вважав порушення хімічного складу рідин організму - дискразію. Прогресивним у його вченні було те, що місцевий патологічний процес він розглядав як прояв загального захворювання. Ним вперше на основі даних розтину описано перфоративну виразку шлунку, стеноз кишки, спонтанний розривів аорти, природжені дефекти перегородок серця тощо.

    Якщо Д. Морганьї можна вважати основоположниками органної патології, К. Роки­тан­ського гуморальної то німецького патолога Рудольфа Вірхова (Rudolf Ludwig Karl Virchow, 1821— 1902) батьком клітинної. Застосувавши структурний принцип побудови організму Р. Вірхов прийшов до висновку, що існування окремого організму це сума життів автономних клітинних територій, а матеріальною першопричиною хвороби є ушкодження клітин. Це було кроком вперед порівняно із тканинною теорією Біша і гуморальною патологією Рокітанського у трактуванні розвитку хвороб. Клітинна теорія розвитку хвороб набула широкого розповсюдження і не втратила свого значення і в наш час. Основні наукові положення клітинної патології Р. Віхов виклав у заснованому ним разом із Бенно Рейнхардом журналі «Archiv für pathol. Anatomie u. Physiologie u. für klin. Medicin», який відомий як Вірховський архів і має всесвітнє визнання і видається до нашого часу.

К. Рокітанський             Р. Вірхов

    Великого значення Р.Вірхов надавав методології викладання патологічної анатомії, методиці розтину, загальній організації прозекторської справи, історії медицини. Понад 100 його наукових праць присвячені характеристиці та патогенезу, термінології та класифікації загальних патологічних процесів і найважливіших захворювань людини. Використовуючи мікроскопічний метод Р. Вірхов вперше описав патологічну анатомію запалення, емболії, тромбозу, флебіту, лейкемії, амілоїдозу жирової дистрофії, туберкульозу, системного червоного вовчака. Тому Р.Вірхова можна вважати основоположником сучасної патологічної анатомії.

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПАТОМОРФОЛОГІЧНОЇ ШКОЛИ В СИСТЕМІ МЕДИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ПЕРШИХ УНІВЕРСИТЕТІВ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ (ЛЬВІВСЬКИЙ, ХАРКІВСЬКИЙ, КИЇВСЬКИЙ, НОВОРОСІЙСЬКИЙ)

    Історія формування української патологоанатомічної школи сягає створення центрів наукового прогресу в Університетах на теренах Східної Європи, перш за все Львівського (20 січня 1661), тепер Львівський національний університет імені Івана Франка; Харківського Імператорського (17 листопада 1804), тепер Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна; Київського Святого Володимира (8 листопада 1833 ). тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Імператорського Новоросійського (1 травня 1865), тепер Одеський національний університет імені І.І.Мечникова. Засновниками вітчизняної патологоанатомічної школи вважаються Ергард Христиіан Егіді та Данило Самойлович Самойлович. Як свідчать перші документальні джерела Е.Х. Егіді, лікар Ізюмського прикордонного госпіталю Харківська губернія у 1737-39 роках під час війни Росії й Австрії проти Туреччини виконав 7 розтинів трупів хворих, померлих від чуми. Він відзначав, що вся вісцера зовні мала натуральний вид, серце виповнене коагулянтними згустками крові; селезінка своєї консистенції не має, подібна до печеної крові, ухопиш — "розвалюється"; мезентеріальні лімфатичні вузли "були всі obstructae", тобто з блокованою функцією; у жовчному міхурі багато "лімфи ccolorem sphacelicatum. В 1770 році чума набула характеру епідемії і захопила більшість міст Право- і Лівобережної України. У 1754 році на запрошення князя Г.О. Потьомкіна до Харкова прибув з метою ліквідації чуми один із засновників епідеміології Д.С.Самойлович, який мав досвід протичумних заходів, набутих ним у російсько-турецьку війну. 

 

 Д. Самойлович одним із перших у Європі широко практикував розтини померлих від чуми. Основним завданням аутопсії він вбачав встановити «… де знаходиться смертельна отрута в тілі людини». Результати дослідження порожнини черепа, черевної порожнини, шлунка, кишок, жовчного міхура , печінки були несуттєвими і не давали підстав вважати їх причиною смерті. Основною причиною смерті Д.Самойлович вважав ушкодження серця, адже порожнини його були розширені і виповнені жовтою речовиною, схожою на гусячий жир, що відмічав він при розтині померлих від інших хвороб.

    Результати його досліджень викладені в першій наукової праці присвяченій патологічній анатомії чуми «Краткое описание микроскопических изсследованій о существе яду язвенного, которые проводилъ въ Кременчуге Данило Самойлович (1976).

 

     Значну роль на розвиток медицини в Україні та патологоанатомічної служби, зокрема, мала просвітницька діяльність Павла Кондіїді, Panaiota Condoidi (1710-1760) який обіймаючи посаду штаб-лікаря, певний час жив на Україні. Він достатньо ознайомившись із системою навчання в Київській академії, колегіях у Чернігові, Харкові, Переяславі запровадив у медичних школах посади професорів та їхніх помічників, увів до програми курацію хворих учнями з участю їх в операціях і патологоанатомічних розтинах, викладання акушерства і гінекології, підготовку акушерок, заснував першу медичну бібліотеку.

    В 1754 році, обіймаючи посаду директора медичної канцелярії Росії підготовив «Инструкция, данная младшим госпитальным докторам генеральных госпиталей» у якій приписувалося: « А тех больных, которых вы пользовали и умрут, с докладу и дозволения госпитального доктора, по проишествии от смерти 30, а не менее же 24 часов вам самому и своими руками в присутсвии тех, которые при том быть пожелают из докторов и лекарского чина служителей, анатомически окрывать телеса или по крайней мере часть в жизни болезнею одержимую, для изыскания причины болезни, неуспешного лечения и смерти и, что найдется, показывать присутствующим и записывать подробно, обстоятельно и без утайки».

    Хронологічно перший університет на теренах Східної Європи в Україні був заснований в м. Львові, В його структурі була відкрита перша вища медична школа Західної України, яка готувала патронів хірургії, цирульників, аптекарів. За сприяння протомедика Галичини Анджея Крупінського (Krupinski, автора першого друкованого підручника з медицини в Україні- «Опис хвороби») вона увійшла у склад новоствореного медичного факультету. У 1939 році медичний факультет Львівського університету реорганізовано у Львівський державний медичний університет ( тепер Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького).

    Вагомий внесок у вдосконаленні викладання патологічної анатомії в Львівському медичному університеті належить таким визначним вченим як А.Обжут, З. Дмоховський, В. Новицький, З.Альбертт, М.В.Войно-Ясенецький Є.Г.Пальчевський, Д. Зербіно. 

 

    Професор Андрій Обжут (1851-1910) учень засновника чехословацької школи патологоанатомів Ярослава Глави у 1896-1910 рр. завідував кафедрою патологічної анатомії Львівського медичного університету. Прочитав першу лекцію для студентів III курсу «Про значення патологічної анатомії для медичної освіти» і здійснив перший патологоанатомічний розтин. Заснував архів патологоанатомічних розтинів, який зберігається і доповнюється, незважаючи на зміни влади і військові перипетії до нашого часу, що стало початком наукового життя одного з найстаріших патологоанатомічних закладів України.
А.Обжут стверджував студентам і лікарям, що чим глибші знання з патологічної анатомії, тим більше впевненості в діагностиці, кращі індивідуалізація і раціональне лікування, врешті – конкретніший епікриз. Його наукові здобутки узагальнені в низці публікацій: « Про участь крові у виникненні запального процесу» (1887); « Про гігантські клітини у запальних інфільтратах і деяких пухлинах» (1887); «Про гістологію хвороби Брайта»; «Призначення патологічної медицини для медицини» (1897); « Нові дані про гістологію амілоїдного переродження» (1900). Сумісно із своїм учителем видав «Підручник з патологічної анатомії (1901).

    З 1912 по 1920 рік кафедру патологічної анатомії очолював вихованець медичного факультету Варшавського університету професор Здіслав Дмоховські (Dmochowski Zdzislaw, 1864-1924). Основний напрямок наукових досліджень - патоморфологія і етіопатогенез ларингологічної патології, туберкульозу, удосконалення секційної техніки; запропонував теорію розвитку злоякісних новоутворів, описав морфогенез запальних ексудатів.

    У 1920-1941 роках кафедру очолював вихованець медичного факультету Ягелонського (Краківського) університету Вітольд Новицький (Nowicki Witold, 1878-1941). Напрями наукових досліджень: патологічна анатомія й експериментальна терапія пухлин, зокрема, раку легень; патофізіологія гормональної регуляції, зокрема, вивчення впливу адреналіну на хромафінну тканину наднирників та морфологію нирок; патологічна анатомія інфекційних захворювань (дизентерія, черевний тиф, паратиф), риносклероми, сполучної тканини при інфекційних хворобах; патолого-анатомічна казуїстика — дослідження аневризму артерій мозку, вроджених вад кишки, патології червоподібного відростка, абсцесів печінки, зумовлених аскаридами та ін.; історія розвитку медичної освіти та науки у Львові. В. Новицький у числі 25 львівських вчених, переважно поляків, разом із сином, асистентом кафедри мікробіології Єжі, був розстріляний німецькими окупантами в ніч з 3 на 4 липня 1941 року.

    У роки фашистської окупації кафедру очолювали учні В. Новицького доцент Зіновій Альберт (1941-1942), доцент Гелена Катеджина Шустер (1942-1944). У 1945 - 1945 рр. кафедру очолював Зігмунд Альберт.

    У тяжкі повоєнні роки (1946-1952) кафедрою завідував вихованець медичного факультету Середньо-Азійського університету Михайло Валентинович Войно-Яснецький. Під його керівництвом колектив кафедри наполегливо відновлював навчально-методичну та наукову діяльності, реорганізовував прозекторську справу в західному регіоні України. Напрями наукових досліджень: патологічна анатомія поворотного тифу, дизентерії, склероми. Встановлено, що джерелом клітин Мікулича при риносклеромі є клітини макрофагальної системи. Опубліковано монографію М.В. Войно-Ясенецького "Патологическая анатомия и патогенез малярии" (1950) і розділ до багатотомного підручника з патологічної анатомії.

    У 1952 році кафедру очолив вихованець Київського медичного інституту, учень академіка М.Ф.Мельникова-Разведенкова професор Євген Гнатович Пальчевський (1899-1966). Наукові дослідження співробітників кафедри за період його керівництва були спрямовані на з’ясування патологічної анатомії риносклероми, рикетсіозу, раку, Прикарпатського зобу, сполучної тканини при різних дисгормонозах, пухлинних та інфекційних процесах.

 

    У 1966 році Вчена рада Львівського державного медичного інституту обрала на завідувача кафедри патологічної анатомії одного з провідних клінічних патологів України, засновника нового розділу патологічної анатомії – патоморфології лімфатичної системи, доктора медичних наук, професора Дмитра Деонисовича Зербіно (1926 р. народ.), член-коресподента НАН і академіка НАМН України. вихованця Оренбурзького і Чернівецького медичних інститутів. Докторську дисертацію "Патологическая анатомия и патогенез некоторых видов недостаточности лимфообращения" Д.Д.Зербіно захистив 1965 р. у Львівському медичному інституті.

    Д.Д. Зербіно вперше обґрунтував теорію недостатності лімфообігу на підставі структурних змін, детально вивчив патологічну анатомію слоновості (хронічної лімфоедеми), дав визначення резорбтивної, бар’єрно-елімінативної і транспортно-елімінативної функцій лімфатичної системи. Завершенням циклу цих досліджень стали: монографія “Общая патология лимфатической системы” (К.: Здоров’я, 1974).

    Зясовано малорозроблені питаня уражень мікроциркуляторного русла («Дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові» (Медицина, 1987). судин неатеросклерозного генезису – васкулітів і ангіопатій, а також артеріосклерозу (“Васкуліти і ангіопатії” (К., Здоров’я, 1977), а також збірка матеріалів симпозіуму “Васкуліти, ангіопатії, ангіодисплазії”, Львів, 1983).

    Д.Д. Зербіно запропонував номенклатуру екологічної патології. Антропогенні екологічні ситуації і гострі екологічні захворювання відображені в монографіях “Антропогенні екологічні катастрофи” (1991) “Чернівецька хімічна хвороба: нове екологічне захворювання?” (1998, співавт. А.М. Сердюк) і “Екологічні катастрофи у світі та в Україні” (2005, співавт. М.Р. Гжегоцький).

    Опублікував цикл статей і дві монографії з проблем наукової творчості – “Научная школа как феномен” (1994) і “Наукова школа: лідер і учні” (2001).

 

 17 січня (29 січня за новим стилем) 1805 року був відкритий один із старіших університетів Східної Європи - Харківський Імператорський. У складі перших 4 факультетів був и медичний. У 1921 році Жіночий медичний інститут (заснованого в 1910 році), який входив у структуру Імператорського реорганізований у Харківський державний медичний університет, теперішній Харківський націона́льний меди́чний університет. Яскравими представниками харківської патологоанатомічної школи були Д.Ф. Лямбль, В.П.Крилов, М.Ф.Мельникова-Розвєдєнков, Г.Є.Земан, А.І.Струков, Г.Л.Дерман і А.Ф.Яковцова.


    Душан Федорович Лямбль (1824–1895), за походженням чех, вихованець Празького університету патологічну анатомію студіював у Яна Длагуги, колишнього асистента К.Рокитанського. З 1860 до 1871 року викладав нормальну і патологічну анатомію в Харківському університеті. Як адепт Віденської школи трактував із зазначених позицій патологоанатомічні зміни, виявлені при автопсіях. Наукові здобутки узагальнив у «Патологічній анатомії» у вигляді записок, гравірованих на камені. У 1859 році описав в тонкій кишці джгутикові простіші паразити, відомих в наш час як самостійний рід Lamblia intestinalis. Крім того його іменем названі « лямблівські ворсинки – симптом пізньої фази абактеріального ендокардиту, описаний в статті «Papillare exkreszenzen an der semilunar-klappe der aorta», (1856). У співавторстві із Йозифом фон Лешнером опублікував німецькою «Спостереження і дослідження в області патологічної анатомії і гістології» (Beobachtungen und Studien aus dem Gebiete der pathologischen Anatomie und Histologie). Описані також м’язи Лямбля ( більш відомі під терміном м’язи Боумена) - гладкі м’язові волокна війчатого тіла, які разом із медіальними і циркулярними волокнами натягують капсулу кришталика в процесі акомодації. Після переїзду в 1871 році Д.Ф.Дямбля до Варшавського університету кафедру патологічної анатомії упродовж року очолював професор загальної патології І.М.Оболенський, а в 1в72 році Рада професорів Харківського університету вихованця Імператорської С.Петербурської Медико-Хірургічної академії Крилова Володимира Платоновича (1841-1906). 


    В.П. Крилов засновник вчення про антропометрію і типи тілобудов. Вивчав патологічну анатомію сифілітичного ураження легень, трихінельозу та чуми. Любимим учнем В.П. Крилова був В.К.Високович і визнавав його достойним у призначенні його екстраординарним професором кафедри. Але в цей час звільнилася кафедра патологічної анатомії в Університеті Св. Володимира у Києві. В.К. Високович був затверджений на цю кафедру. Після відставки професора В.П Крилова Рада професорів університету обрала в 1902 році ординарним професором приват - доцента вихованця Московського університету Миколу Федотовича Мельникова-Разведенкова (1866-1937). Його наукові дослідження були спрямовані на вивчення патологічної анатомії сибірки, актиномікозу. Відкрив новий метод консервування мікропрепаратів із збереженням забарвлення і бог рунтував доцільність застосування з цією метою методик Кайзерлінга, Піка і Іоре-са. Його метод був базовим при бальзамуванні тіла В.І.Леніна. Йому належать « Практичний курс патологічної гістології» (1909, 1916), Актиномікоз центральної нервової системи (1930), «Патогістологія набряку» (1934), «Патоморфологія алергічних процесів». В 1927 році обраний Академіком АН УРСР. У 1932 році Вченою радою 1-го Харківського медичного інституту було обрано завідувача і професора кафедри патологічної анатомії вихованця Московського і Донського (м. Ростов на Дону) університетів Георгія Євгеновича Земана (1896-1936). За короткий проміжок його завідування (1932-1937) співробітниками кафедри було опубліковано 35 наукових праць стосовно патоморфології алергічних реакцій, туберкульозу та токсикозу. У лютому 1938 року було оголошено Вченою радою 1-го Харківського медичного інституту конкурс на заміщення вакантної посади завідувача кафедри патологічної анатомії. В конкурсі взяли участь такі відомі вчені- морфологи: А.І.Струков, П.С.Сиповський, Ф.Й. Пожариський та С.М.Дережанов. Перемогу отримав вихованець Воронезького університету, учень професорів-патологоанатомів О.І.Абрикосова, і В.Г.Штефко Анатолій Іванович Струков ( 1901-1988). Основним напрямком наукових досліджень був патоморфологія туберкульозу. За період його керівництва кафедрою Харківського медичного інституту отримані нові дані стосовно морфогенезу первинного туберкульозу у дітей і вторинного туберкульозу. Відтворено в експерименті на кроликах туберкульоз кісток. З 1941 до 1944 року співробітники кафедри продовжували свою діяльність в евакуації в м. Чкалові (нині-Оренбург). З 1945 рок продовжував наукову і громадську роботу в м. Москві. В коло його інтересів входили питання патоморфології атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, інфаркту міокарду, колагенових хвороб. За цикл робіт по патоморфології ревматичних хвороб нагороджений Ленінською премією. А. І. Струков Герой Соціалістичної праці. академік АМН СРСР, член Німецької академії дослідників природи «Леопольдіна», заслужений діяч науки РСФРР. Починаючи з 1945 року кафедру патологічної анатомії Харківського медичного Університету очолювали його вихованці – Дерман Григорій Львович (з 1945 по 1971рр.), А.Ф.Яковцова ( з 1971 по 2009 рр.) і Марковський Володимир Дмитрович (з 2009р). Дерман Григорій Львович (1890-1983) учень професора-патологоанатома С.Л.Ерліха. За висловом О.І. Абрикосова – достойний зайняти будь-яку кафедру патологічної анатомії. Наукові праці його присвячені онкологічній і серцево-судинній патології, вивченню ретикуло-ендотеліальної системи, експериментально-морфологічним дослідженням ролі легень, печінки і селезінки в ліпідному обміні, морфології жирової тканини плодів і новонароджених. Досліджував морфогенез туберкульозу, аліментарно-токсичної алейкемії. Вивчив і описав клітини Тюрка у хворих на висипний тиф, особливості морфології шлунково-кишкового тракту при скарлатині, міозити Анічкова при дитячих інфекційних хворобах, створив класифікацію черевно-тифозних процесів. 

 

     У 1971 році кафедру патологічної анатомії очолила Антоніна Федорівна Яковцова ( народ. 1933 р). Засновник наукової школи основним напрямком якої є вивчення патологічних процесів у системі « мати-плацента- плід» Нагороджена відзнакою Асоціації патологів України – медалью Г.М.Мінха. Основні наукові праці А.Ф.Яковцової: «Антенатальна смерть плода» (1974), «Крупный плод» (1991), «Патологическая анатомия имунной системы при крупноплодии т ЗВРП»(2002). У 1832 році цар Микола 1 з метою припинення ополячення теренів Східної Європи видав указ про скасування Веленської медико-хірургічної академії (м. Вільно, тепер Вільнюс) і Волинського Ліцею (м.Кременець) та перевести їх в Київ, створити на їх матеріальній базі новий вищий навчальний заклад (теперішній Національний університет імені Т.Г.Шевченка). Рішення про створення в його структурі медичного факультету було прийнято в 1840 році, а кафедри патологічної фізіології з патологічною анатомією в 1842 році. Першу лекцію з патологічної анатомії прочитав вихованець Казанського університету професор Козлов Микола Іларіонович (1814-1889) Патологічну анатомію він вкладав за власними записками керуючись переважно творами Альберса (Франція), Рокитанського (Австрія), Гессе і Фогеля (Німеченна), Крювельє (Франція). Серед перших в Російській Імперії впровадив гістохімічний аналіз для визначення сутності хвороботворних процесів, систематизував при Київському університеті колекцію 555 сухих і 684 консервованих у спирті мікропрепаратів, переданих із ліквідованої Віленської медико-хірургічної академії. Проте матеріальна база кафедри залишалася злиденною. Тільки завдяки клопотанням Ю.І.Мацона у 1857 році було збудоване зручне побудоване із дерева приміщення для проведення розтинів. 

 

     Мацон Юлій Іванович ( Mazonn Julius Ferdinand) 1817-1885) вихованець Дерптського університету. Виконуючи обов’язки лікаря Києво-Межигірської фаянсової фабрики (1848-1855 рр.) відмітив значну частоту у працівників фабрики ураження нирок. За цей час зібрав цінний патологоанатомічний матеріал, який узагальнив у першій в Україні дисертаціїній праці виконаної патологоанатомом « De primo gradu degenerationis renum in morbo Brightii». За сприяння попечителя Київської навчальної округи М.І.Пирогова започаткував систематичні автопсії в університеті і розвивав прозекторську справу в Києві. Вперше в університетах України започаткував навчання студентів із використанням мікроскопу, тобто започаткував курс патогістології. Основні наукові праці Ю.І.Мацона присвячені мікроскопічній будові тканин при запаленнях, захворюваннях нирки і печінки. Після виходу у відставку професора Ю.І.Мацона завідувачем кафедри радою медичного факультету в 1876 році був обраний Прозектор Одеської міської лікарні доктор медицини, вихованець Московського університету Григорій Миколайович Мінх.


    Г.М.Мінх (1835-1896) провівши досліди на собі довів факт у передаванні поворотного тифу кровосисних комах, видав монографію(«Чума в Росії»,1898 у якій розкрив особливості перебігу чуми і шляхи інфікування. Ряд його праць присвячені дослідженню прокази (« Проказа на півдні Росії,1884-1887 рр., Історія прокази в Тверській області», 1894), а також довів, що кишкова і легенева форми сибірки мають одне походження. Завдяки клопотанням і старанням Г.М.Мінха кафедра патологічної анатомії набула вищого розвитку і була реорганізована у 1889 році в Патологоанатомічний інститут університету який проіснував у такому статусі до 1936 року. У пам'ять про подвижницьку працю Г.М.Мінха, Асоціація патологів України у 2002 році започаткувала вищу нагороду асоціації – медаль Г.М. Мінха. У 1895 році Патологоанатомічний інститут очолив вихованець Харківського університету, учень професора В.П. Крилова Володимир Костянтинович Високович (1854-1912).

    Його наукові праці присвячені експериментальному дослідженню інфекційних хвороб, започаткував учення про захисну роль ретикуло-ендотеліальної системи, застосував масові щеплення проти черевного тифу, довів мікробну етіологію цереброспінального менінгіту. Брав участь в експедиціях по боротьбі з епідеміями чуми і холери. Основні його наукові здобутки оприлюднені в працях: « Об отношении золотухи к бугорчатке», (1890); «Ползучая саркома лица и костей черепа». (1896); «Случай многокамерного эхинококка печени» (1899); «Два случая первичной саркомы печени» (1900); «О холере» (1905); «Патологическая анатомия» (1911); « Патологическая гистология» (1911). У 1913 році кафедру патологічної анатомії Патологоанатомічного інституту очолив вихованець Університету Св.Володимира, учень В.К.Високовича професор Володимир Михайлович Константинович. Наукові праці його були спрямовані на вивчення патогенезу і патологічної анатомії дистрофій, запалення, туберкульозу і риносклероми.


    У 1921 році кафедру патологічної анатомії Патологоанатомічного інституту очолив вихованець Петербурзької Військово-медичної академії Кучеренко Павло Олександрович (1882-1936)

    Докторська дисертація “К вопросу об отложении гликогена в почке при сахарном мочеизнурении (Отложение гликогена и полисахаридов в почке при различных экспериментальных условиях)” була захищена ним у 1918р. Наукова спрямованість кафедри була спрямована на вивчення проблем започаткованих В.К Високовичем. Окрім цього продовжувалося вивчення патології ендокринної системи, онкологічних захворювань, риносклероми; проводились дослідження осередків ендемічного зобу в Україні.
 
    З 1939 року впродовж 30 років кафедру очолював учень професора П.О.Кучеренка, заслужений діяч науки УРСР, вихованець Київського державного медичного інституту, професор Євген Іванович Чайка (1902-1976).

    Наукові інтереси співробітників кафедри були спрямовані на з’ясування патології сполучної тканини, реактивності нервової системи в патологічних умовах, вікових змін внутрішніх органів; судинної системи нирок і печінки при гіпертонічній хворобі, експериментального грипу.


 

     У 1939–1941рр. під керівництвом Є.І.Чайки колектив кафедри розробив новий науковий напрямок – стан гематопаренхіматозних бар’єрів в нормі та патології. Під час Другої Світової війни кафедра була евакуйована до м.Челябінська, де в найкоротші терміни розгорнула роботу з вивчення проблем сепсису, аліментарних дистрофій та інфекцій. У повоєнний час головним науковим напрямком діяльності колективу кафедри залишалось вивчення патології сполучної тканини та гістогематичних бар’єрів внутрішніх органів при серцево-судинних захворюваннях, інфекціях, хірургічній патології. З 1970 року протягом 20 років кафедру очолювала заслужений діяч науки УРСР, дійсний член Інтернаціональної академії патології, вихованка Томського медичного інституту, учениця професор Є.І.Чайки професор Олександра Пилипівна Кисельова (1918-1995). Удосконалювалася з питань гістохімії в Англії у професора Пірса, що дало їй можливість широко впроваджувати зазначені методики в Україні. Наукові інтереси співробітників кафедри були спрямовані на вивчення закономірностей структурних змін і патогенезу патологічних процесів в органах та тканинах при ішемічній хворобі серця й обґрунтування її фармакологічної корекції. На основі тогочасних досягнень гістохімії, гістоензимології, електронної мікроскопії і морфометрії були сформульовані перспективні напрямки щодо патоморфологічної складової кардіології, гепатології, гастроентерології, нефрології. Основні наукові дані оприлюднені у таких її монографіях; “Нефросклероз”, “Ультраструктурні зміни нирок при гідронефрозі”, “Легеневе серце”.

 

     З 1990 року до серпня 2013 року кафедру патологічної анатомії очолював вихованець Київського медичного інституту, учень професора Є.І.Чайки, заслужений діяч науки і техніки України, професор, дійсний член Інтернаціональної академії патології, Володимир Миколайович Благодаров (1939- 2013). Основні напрямки науково-дослідної роботи кафедри на цьому етапі - обгрунтування об’єктивних критеріїв патологоанатомічної діагностики зі з’ясуванням сутності різноманітних патологічних процесів при серцево-судинних захворюваннях, хворобах дихальної і сечостатевої систем, шлунково-кишкового тракту тощо. На основі цих даних створено оригінальні варіанти комп’ютерних програм навчально-контролюючого типу для підвищення ефективності навчально-методичної роботи. Поряд із Львівським, Харківським і Київським університетами провідне місце у формуванні медичної освіти і розвитку патологоанатомічної служби в Україні належить медичному факультету Новоросійського (тепер Одеський національний університет імені І.І.Мечнікова). Новоросійський університет був заснований в 1862 році, а медичний факультет у його складі – у 1900. Першим директором і організатором кафедри патологічної анатомії у 19002 році за рекомендацією декана медичного факультету професор Підвисоцького В.В. був призначений вихованець Імператорського Московського Університету Кишенський Дмитро Павлович (1858-1933), а з 1913 року ректором Новоросійского університету. 


    Основні його наукові праці: "К вопросу о водобоязни" ("Врач", 1887); "Ueber Actinomycesreinculturen" ("Ach. f. exp. Path. u. Pharmak.", 26, 1888); "К этиологии столбняка и об его отношении к септицемии новорожденных" ("Медицинское Обозрение", 1889). "Zur Aetiologie der cerebro-spinalen Maningitis" ("Arch. f. allg. Path.", том VII, 1896); "К вопросу о происхождении эозинофильных клеток и кристаллов Charcot-Leyden'a в мокроте у страдающих бронхиальной астмой" ("Русский Архив Патологоанатомов", 1896); "Об отложении извести в легких и желудке" ("Медицинское Обозрение", 1900); "Primarer Plattenepithelkrebs der Nierenkelche und Metaplasie des Epothels der Nierenkielche, des Nierenbeckens und des Ureters" ("Ziegl. Beitr.", том 30, 1901, и "Русский Архив", 1901); "Zur Frage uber die Fettresorption im Darmrohr und den Transport des Fettes in andere Organe" ("Ziegl. Beitr.", том 32, 1902); "Патологическая анатомия чумы" ("Чума и холера в Одессе в 1910 г. Патологоанатомическая часть"; Одесса, 1911); "Эпидемия азиатской холеры в Одессе в 1910 г. Патологическая анатомия".

 

     У 1919 році директором Інституту патологічної анатомії з викладанням патологічної анатомії, у 1921 році завідувачем і професором кафедри був затверджений вихованець медичного факультету Московського університету барон фон Тизенгаузен Михайло Михайлович (1877-1945).

    Наукові дослідження Тизенгаузена М.М. присвячені переважно патоморфології пухлин, грипу, віспи, інфекційної жовтяниці, а до основних наукових праць належать: « Конспект-схема по частной патологической анатомии»(1924); «Программа по курсу общей патологической анатомии. Схемы и планы» (1928); « Лекции по курсу специальной патологической анатомии, Выпуск 1. Патологическая анатомия острах инфекционных болезней» (1938); « Краткое руководство по технике патологоанатомических вскрытий. Пособие для студентов медицинских институтов» (1939).

    У 1944 році. кафедру патологічної анатомії очолив доктор медичних наук, професор Давид Мойсеєвич Хаютін (1896-1957) — вихованець Новоросійського університету та Одеської державної медичної академії.

    Основні його наукові праці присвячені патологічній анатомії злоякісних пухлин і гельмінтозів. Описав шляхи метастазування раку яєчника, сечового міхура, легень, а також рідкі випадки вроджених пороків серця. 

 

     У 1956 році Вченою радою Одеського державного медичного інституту імені М.І.Пирогова був обраний на завідувача кафедри патологічної анатомії і професора доктор медичних наук Євген Олександрович Успенський (1901-1977) — вихованець Московського університету.
Кафедра опрацьовувала патологію нервової системи, морфогенез атеросклерозу і географічну патологію.


    У 1974 р. завідувачем і професором кафедри обрано доктора медичних наук Неонілу Мартинівну Коврижко (1922 р. народ.) — вихованку Київського медичного інституту.

    Докторську дисертацію "Изменения в хромаффинной системе в связи с возрастом и патологией. (Морфологическое и гистологическое исследование" Н.М.Коврижко захистила в жовтні 1970 р. у Київському медичному інституті. Кафедра опрацьовувала морфологію надниркових залоз, центральної нервової системи та внутрішніх органів при лікованому і нелікованому електробольовому шоку, вивчала дію на організм стандартних і синтезованих транквілізаторів.З 1984 до 2006 року кафедрою патологічної анатомії завідував вихованець Одеського медичного інституту, член міжнародної академії патології Даниленко Анатолій Іванович (нар. 1937 р.)


    Заснував наукову школу в Одеському національному медичному університеті з питань вивчення морфогенезу плацентарної недостатності, пристосувальних та компенсаторних у плаценті при різній акушерській патології, вроджених вад розвитку. Зазначений науковий напрямок успішно вирішує із співробітниками кафедри його учениця Ситнікова Варвара Олександрівна (нар. 1960 р.). У 2008 році вона успішно захистила докторську дисертацію « Патоморфологічні особливості фетоплацентарного комплексу при гіпоксії і синдромі затримки розвитку плода».